Максим Скрипченко, президент Трансатлантичного діалогового центру, опублікував авторську статтю в Anadolu про те, чому всеосяжна мирна угода між Україною та Росією за нинішніх умов залишається малоймовірною, попри поновлені дипломатичні зусилля Сполучених Штатів.
У статті Скрипченко стверджує, що нещодавні візити до Москви та Києва посланців США Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, яким передував візит директора ЦРУ Джона Реткліффа, не дали прориву. Проблема, пояснює він, полягає не просто у відсутності прийнятної формули миру, а в принципово різних очікуваннях сторін: Україна шукає способи зупинити руйнування, тоді як Росія вважає, що час і тиск зрештою можуть послабити здатність Києва чинити опір.
Скрипченко зазначає, що війну не слід розуміти лише крізь призму карти бойових дій, де жодна зі сторін не досягла вирішального зсуву. Натомість конфлікт дедалі більше визначається спробами послабити економічну основу противника. Удари України по нафтовій промисловості Росії мають на меті підвищити для Москви вартість війни та створити стимули для взаємних обмежень атак, зокрема можливих домовленостей щодо захисту судноплавства в Чорному морі, зернової інфраструктури, енергетичних об’єктів або припинення далекобійних ударів.
Однак Скрипченко наголошує, що Москва досі не бажає обговорювати такі обмежені домовленості. Натомість Росія пов’язує будь-який суттєвий крок до перемир’я з виведенням Україною військ із решти частин Донбасу, що перебувають під контролем Києва, — вимогою, яку Україна вважає неможливою.
Стаття також висвітлює розрахунок Росії на те, що час грає на її боці. Москва очікує, що бюджетні труднощі України, невизначеність щодо майбутнього європейського фінансування, зимові атаки на енергетичну та газову інфраструктуру, а також політичні зміни в Європі можуть посилити тиск на Київ. У цьому контексті надійні постачання засобів протиповітряної оборони та стабільна фінансова підтримка не лише необхідні для оборони України, а й допомагають підірвати переконання Кремля, що український опір зламається.
Водночас Скрипченко вказує, що всеосяжна угода найближчим часом залишається малоймовірною. Росія може й надалі затягувати переговори, використовуючи вересневі парламентські вибори та інші приводи, щоб продовжити воєнну кампанію до весни. Економічні стимули, запропоновані Вашингтоном, досі не розв’язали ключової суперечності: Москва може бути зацікавлена у вигодах, але недостатньо, щоб відмовитися від свого прагнення продовжувати війну.
За відсутності умов для всеосяжного врегулювання майбутня зустріч президента Володимира Зеленського та президента Дональда Трампа під час Генеральної Асамблеї ООН може дати можливість перевірити перспективи обмеженого перемир’я. Одним із можливих напрямів є угода про припинення ударів по зерновій інфраструктурі в Чорному морі, що зменшило б ризики для глобальної продовольчої безпеки та дозволило б ООН продемонструвати практичну значущість.
Скрипченко підсумовує, що готовність України до взаємного перемир’я створює простір для дипломатії. Щоб скористатися цією можливістю, Вашингтон і Європа мають застосувати санкції, стимули або і те, і інше, аби переконати Кремль, що ще одна зима не принесе йому перемоги, якої він не зміг здобути на полі бою.
Читайте повну статтю за посиланням.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську