У коментарі для The New York Times Максим Скрипченко, президент Transatlantic Dialogue Center, висвітлив стратегічний підхід України до побудови довгострокової безпеки: поєднання західної підтримки зі стрімким розвитком вітчизняної оборонної промисловості.
«Вся модель полягає в тому, щоб ми отримали контракти, письмові угоди, у яких зазначено, що до цього року Україні буде надано таку кількість озброєння — від Сполучених Штатів, від європейців», — пояснив пан Скрипченко.
Він підкреслив, що Україна прагне спрямовувати західне фінансування не лише на негайні закупівлі іноземного озброєння, а й у вітчизняні виробничі потужності, які суттєво зросли під час війни. Це дало б Україні змогу виробляти ракети, які деякі західні партнери неохоче постачали або постачали із суворими обмеженнями.
Оборонні компанії України, такі як Fire Point (виробник ракети «Фламінго»), вже працюють над масштабуванням виробництва, тоді як нові системи, зокрема балістична ракета малої дальності «Сапсан», надійшли у виробництво. За достатніх інвестицій Україна могла б до осені 2025 року збільшити виробництво ракет у сім разів.
«Коли ми матимемо кілька сотень балістичних ракет із дальністю, здатною уражати цілі в Москві, це буде зовсім інша гра», — сказав пан Скрипченко.
Це бачення підкреслює ключовий принцип: потужна українська ракетна програма є не лише інструментом стримування, а й наріжним каменем сталої незалежності.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську