Їй потрібен механізм безпеки, який автоматично запускає дії, — а не після колективних консультацій та індивідуальних обговорень.
У статті для Al Jazeera, опублікованій 20 жовтня 2025 року, президент TDC Максим Скрипченко стверджує, що безпека України не має спиратися на розмиті зобов’язання на зразок НАТО, які залежать від тривалих консультацій. Натомість він пропонує механізм, що активується автоматично, коли перетинаються ключові безпекові пороги — наприклад, у разі вторгнення дронів, кібератак або саботажу критичної інфраструктури.
Скрипченко наголошує, що Україна більше не є лише споживачем безпеки, а й робить внесок у безпеку, ділячись досвідом протидії дронам з європейськими союзниками, зокрема Данією та Польщею. Він окреслює рамку з п’яти складових для дієвих післявоєнних гарантій: автоматичні тригери, спільний повітряно-морський щит, передову логістику, розвідувальний пакт і угоди про спільне виробництво, щоб забезпечити сталий стримувальний потенціал.
Стаття розглядає цей аргумент у контексті європейського безпекового ландшафту, що стрімко змінюється. Оскільки гібридні операції Росії дедалі більше стирають межу між війною та миром — від польотів дронів над територією НАТО до саботажу енергетичної та комунікаційної інфраструктури, — традиційні моделі стримування виявляються недостатніми. Скрипченко стверджує, що Європа має адаптувати свою безпекову архітектуру, щоб реагувати на агресію нижче порогу війни швидко, скоординовано та стійко, розглядаючи Україну не як буферну зону, а як невід’ємну частину ширшої оборонної системи.
«Обіцянки, що не підлягають примусовому виконанню, та дебати щодо порогів не зупинять рішучого агресора», — пише він. «Нам потрібні гарантії, що автоматично запускають дії, — а не заяви, щодо яких у критичний момент можна сперечатися».
Читайте повну статтю на Al Jazeera.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську