4 хв читання
Вільні люди вільної країни!
Ми вже 16-й день боремося за нашу свободу. Це в чотири рази довше, ніж ворог планував тривалість свого вторгнення.
У чотири рази довше! Проти армії, яку вважали однією з найсильніших у світі. Яка сподівалася, що українці здадуться. Сподівалася, що хтось зустрічатиме російські прапори на українських вулицях, на наших вулицях із квітами.
Але українці — гордий народ, який завжди захищає свою землю і не віддасть загарбнику ані клаптика землі. Ані відсотка своєї свободи.
16 днів. Я знаю, що багато людей почали відчувати втому. Розумію. Нетерпіння. Розумію.
Емоції грають із людьми погану гру. Таке життя. Коли ми мобілізуємося, коли бачимо наші перемоги та втрати ворога на полі бою, ми очікуємо, що боротьба закінчиться швидше. Очікуємо, що загарбники впадуть швидше. Але... Таке життя, така війна. Це боротьба.
Ще потрібен час. Ще потрібне терпіння. Наша мудрість, енергія. Здатність робити свою роботу на максимум, щоб ми могли перемогти разом.
Неможливо сказати, скільки ще днів ми маємо звільняти нашу українську землю. Але можна сказати — ми це зробимо! Бо ми до цього прагнули. Бо ми вже досягли стратегічного перелому. Ми вже рухаємося до нашої мети, до нашої перемоги.
Це вітчизняна війна. Війна з дуже впертим ворогом, який не зважає на тисячі своїх убитих людей, убитих солдатів. Який зараз збирає резервістів і строковиків по всій Росії, щоб кинути їх у пекло цієї війни.
Який додумався кинути проти наших людей найманців. Бандитів із Сирії. Із країни, яку так само знищували, як зараз загарбники знищують нас — наш Маріуполь, наш Харків, Охтирку, Чернігів, Волноваху, Ізюм тощо.
Ось так російські війська ставляться до українців. Ось так вони ставляться до Донбасу, до російськомовних людей, як вони казали. Як усім кричали про «захист», про який так багато говорили в Москві. Ракети, авіабомби, артилерія. А тепер ще й сирійські найманці, яким абсолютно байдуже, хто тут якою мовою говорить, до якої церкви ходить, яку партію підтримував.
Найманці, які просто йдуть убивати на чужій землі — у всіх сенсах цього слова.
За минулу ніч і ранок загарбники провели, як вони кажуть, «демілітаризацію» системи водопостачання Чернігова. Місто залишилося без води. Ми робимо все, щоб відновити водопостачання. Через постійні обстріли в частинах Сумської, Київської, Донецької областей немає електрики, так, є проблеми з опаленням, немає газу, води. Це гуманітарна катастрофа.
Гуманітарна катастрофа — два слова, які стали повними синонімами інших двох слів — Російська Федерація.
Уночі загарбники бомбили взуттєву фабрику, житловий будинок і дитячий садок у Дніпрі. За що? Чим вони загрожували російській державі? Вони знищили житлові будинки в селах Сумської області. Продовжили знущатися над мешканцями Маріуполя, мешканцями Харкова.
Вони випустили ракети по Луцьку та Івано-Франківську...
Якщо так триватиме, санкцій проти Росії недостатньо. І я очікую, ми вже працюємо над цим, нових санкцій від наших партнерів уже сьогодні.
Росія повинна заплатити за цю страшну війну. Платити щодня!
Учора відбулася дуже важлива зустріч лідерів Європейського Союзу. Тривала, змістовна. Ми знаємо, що говорили на цій зустрічі. Що казали всі лідери. Хто конкретно виступав. Хто підтримав. Хто мовчав. І хто намагався зробити формулювання недостатнім — для України, Європи та нашої спільної свободи.
Як ми оцінюємо ухвалене рішення?
Дуже просто: воно має бути сильнішим. Це не те, чого ми очікуємо.
Потрібно, щоб рішення політиків збігалися з настроєм їхніх народів, європейських народів. Ми знаємо цей настрій. І вони знають цей настрій.
Кожен політик чудово це знає!
У різних країнах різні цифри, але є опитування, і підтримка величезна. Щонайменше 60 відсотків виступають за. І це переважна більшість, яка виступає за те, щоб Україна була частиною Європи!
Європейці чітко про це говорять. І я впевнений, що вони чітко скажуть про це своїм політикам. Якщо ті ще не зрозуміли.
Рішення вчорашньої зустрічі лідерів ЄС зараз переходить на рівень Європейської Комісії.
Для реалізації. Для конкретних процедур.
Європейський Союз має зробити більше.
Він має зробити більше для нас, для України. І для себе.
Ми чекаємо на це. Усі європейські народи чекають.
Наші урядовці організували сьогодні 12 гуманітарних коридорів.
Вантажі з продуктами, водою, ліками вже в дорозі. Ізюм, Енергодар, Волноваха, Пологи, Буча, Гостомель, Бородянка, Андріївка, Микуличі, Макарів, Козаровичі, звичайно, Маріуполь.
Українські військовослужбовці забезпечили «тишу», щоб гуманітарні коридори могли працювати.
Якщо загарбники знову стрілятимуть і зриватимуть порятунок людей, то зрештою отримають від світу таку відповідь, що гуманітарні коридори знадобляться вже їм самим.
Наші урядовці, попри труднощі, роблять усе, щоб по всій країні були паливо, продукти, ліки та всі товари, яких потребують люди.
Бензин, дизель — усе імпортується.
Сьогодні вранці мені поставили питання на щоденній селекторній нараді. Логічне питання. З огляду на весну. Що з посівною? Як її почати, особливо в тих районах, які тимчасово окуповані?
Моя відповідь дуже проста: по всій нашій землі, попри все, ми маємо організувати цієї весни повноцінну посівну кампанію. Звичайно, наскільки це можливо. Усе залежить від людей і ситуації. Бо це про життя. Життя важливіше. Це про наше життя. Про наші мрії. Про наше майбутнє. А отже, про нашу перемогу.
Я повторюю знову і знову: коли ми захищаємо свободу, кожен має бути як повноцінна армія.
Робити все, що можемо, на своєму місці, щоб отримати результат, на який ми всі заслуговуємо. Це справедливо. Перемогти. Обов’язково.
Обов’язково тримайтеся. Обов’язково боріться. Обов’язково віддавайте всі свої сили.
Із таким сусідом буде нелегко. Але й із нами нелегко буде.
Як уже виявилося.
Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську